Пугачі (моск. филины) - птахи вагою до 3-х і навіть більше кілограмів. Рід пугачів налічує 12 видів. Загальна довжина тіла птахів - 62-72 см при розмахові крил майже в два метри (150-180 см.). Пугачі є найбільшими з усіх сов.

Великий нічний пернатий хижак потенційно здатний добувати крупну здобич через що набув стереотипічного визначення ворога мисливських тварин. В фундаментальній праці "Птицы России", котра побачила світ у 1901 р., зазначено, що в харчовий спектр пугача входять зайці, кролики, глушці, тетеруки, орябки, куріпки, качки, гусі, хижі птахи, ворони, інші види сов, миші, щурі і навіть їжаки. Нажаль, ці дослідження були неправильно потрактовані і на їх підставі птахів зарахували до розряду так званих "шкідливих" або "шкідників мисливського господарства".

Особливо важкі часи для птахів настали в державах, де до влади прийшли комуністичні режими. За їх правління завжди спостерігається нестача продуктів харчування. Злочинна основа такого суспільного устрою передбачала обов'язкову наявність ворога на котрого можна було звалити провину за всі негаразди. Основою для звинувачень у т.з. "шкідливості", стали праці науковців, заангажованих режимом. Характерно, що подібні роботи (Юргенсон,1934)* припадають на тридцяті роки минулого століття, коли не лише людське суспільство було штучно поділене на ворожі класи, а й світ тварин розділили на "корисних" і "шкідливих". Нажаль, іноді і донині в новітніх виданнях мисливської і навіть наукової літератури, на використання пугачем зайця та крупної пернатої дичини для власного існування, вказується майже, як на первородний гріх птаха перед людиною.

Пугач звичайний поширений в Європі, Північній Африці, Передній та Центральній Азії, в Китаї. В Україні на середину 90-х років ХХ ст. пугач став рідкісним, осілим, гніздовим птахом всієї території.